21 жовтня ми знову нагадуємо: трансгендерність — не хвороба, а ідентичність!

21 жовтня світова спільнота відзначає Міжнародний день дій за депатологізацію трансгендерності — символічну дату, яка об’єднує активістів, правозахисників і науковців у вимозі повного визнання гендерної різноманітності як невід’ємної частини людського досвіду, а не патології.

Понад століття трансгендерні люди стикалися зі стигматизацією, насильством і позбавленням прав через медичну та правову патологізацію — класифікацію їхньої ідентичності як психічного розладу. Сьогодні депатологізація трансгендерності є не лише медичним, а й питанням прав людини, закріпленим у міжнародних документах та практиці ВООЗ, Ради Європи й ООН.

Витоки та історичний контекст

Поняття “патологізації” означає медико-правову практику, коли природні варіації людської статевої та гендерної ідентичності визначаються як “розлади”. Цей підхід століттями формував дискримінаційні норми у сфері охорони здоров’я, освіти, зайнятості та права.

У XX столітті термін “транссексуалізм” потрапив до розділу психічних розладів у Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10), що закріпило суспільну стигму. Подібна доля спіткала й гомосексуальність, яку вилучили зі списку психічних хвороб лише у 1973 році (DSM) і 1975-му (МКХ).

Лілі Ельбе — символ транс*видимості

Одним із найвідоміших прикладів у світовій історії є Лілі Ельбе (Lili Elbe) — художниця з Данії, яка першою у світі пройшла медичний процес гендерного переходу у 1930 році.

Народжена як Ейнар Вегенер, Лілі стала піонеркою не лише хірургічних змін, а й суспільної дискусії про право людини бути собою. Її історія, хоч і трагічна (вона померла після ускладнень операції у 1931 році), стала переломним моментом у розумінні того, що трансгендерність — не хвороба, а форма людської ідентичності.

Дослідники вказують, що випадок Лілі Ельбе став історичним маркером у медичній етиці та правозахисному русі, адже саме тоді суспільство вперше зіткнулося з потребою гуманізувати ставлення до гендерного переходу.

Міжнародна нормативна база депатологізації

Міжнародна класифікація хвороб 11-го перегляду (МКХ-11)

У 2019 році Всесвітня асамблея охорони здоров’я офіційно ухвалила МКХ-11, яка виключила “розлад гендерної ідентичності” з розділу психічних хвороб. Відтепер питання гендерної ідентичності розглядаються у розділі “Сексуальне здоров’я” — тобто більше не є психіатричним діагнозом. Як зазначає Комісарка Ради Європи Дуня Міятович, це рішення стало “довгоочікуваним і запізнілим кроком у боротьбі за гідність і права транс-людей”. Проте термін “гендерна неконгруентність”, який залишається у МКХ-11, продовжує викликати занепокоєння, оскільки може тлумачитися як відхилення від норми.

Європейський та український правовий контекст

У Європейській системі права питання недискримінації трансгендерних осіб охоплено статтею 8 Європейської конвенції з прав людини, що гарантує повагу до приватного життя та тілесної недоторканності. В Україні захист закріплено у Законі “Про засади запобігання та протидії дискримінації” №5207-VI (2012 р.) — документі, який встановлює принцип рівності прав і свобод незалежно від статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації чи інших ознак. Цей закон узгоджується з міжнародними зобов’язаннями України, зокрема зі Статутом ВООЗ та Йогакартськими принципами (2007, 2017), які визнають гендерну самовизначеність складовою права людини на гідність, здоров’я та приватність.

Депатологізація як право людини

Згідно з міжнародними дослідженнями, патологізація напряму пов’язана з системними порушеннями прав: від примусових стерилізацій до обмеження доступу до медичних послуг і документів, що відображають гендерну ідентичність.

Депатологізація, своєю чергою, означає визнання гендерної різноманітності природним явищем, що вимагає не медичного втручання, а соціального захисту, правової рівності та інформованої згоди у сфері охорони здоров’я.

Як наголошує ВООЗ, “психологічне страждання транс-людей не є наслідком їхньої ідентичності, а наслідком дискримінації”.

Відтак, держави мають не лише скасувати діагностичні коди, а й забезпечити доступ до медичних послуг без стигми, включно з гормональною терапією, психосоціальною підтримкою та правовим визнанням гендеру без медичних умов.

Виклики та перспективи

Попри міжнародне визнання МКХ-11, багато країн досі вимагають психіатричну довідку або хірургічну стерилізацію для юридичного визнання гендерної зміни.

Такі вимоги суперечать принципам інформованої згоди і тілесної автономії, визначеним у Йогакартських принципах+10 (Принцип 32 – “Право на тілесну та психічну цілісність”).

Серед актуальних завдань для України:

• імплементація МКХ-11 у національну систему охорони здоров’я;
• скасування медичних вимог у процедурі зміни гендерних даних;
• підготовка медичних фахівців із ЛГБТІК-компетентного підходу;
• просвітницькі кампанії для зменшення стигми та підвищення обізнаності населення.

Висновок

Міжнародний день дій за депатологізацію трансгендерності — це не лише дата у календарі, а нагадування про гідність, рівність і право кожної людини бути собою.

Виключення трансгендерності з переліку психічних розладів стало великим кроком уперед, але остаточна мета — повна ліквідація стигми, правова рівність і доступ до якісної медицини — ще попереду.

Історія Лілі Ельбе нагадує: шлях до прийняття починається там, де закінчується страх і починається розуміння.

«Депатологізація трансгендерності — це не лише про медичну реформу, а передусім про визнання людської гідності на законодавчому рівні. Коли держава перестає вважати гендерну різноманітність хворобою, вона фактично визнає право кожної людини на самовизначення і захист від дискримінації. Наступним етапом має стати повна імплементація МКХ-11 та скасування медичних вимог у процедурах визнання гендеру в Україні.» — зазначає старший параюрист ГО «Когорта» Денис Дрождей.

На жаль, в Україні трансгендерні та небінарні люди продовжують стикатись з переслідуваннями, насильством та нерозумінням. Команда ГО «Когорта» готова Вам допомогти: будь ласка, не соромтесь залишити запит на параюридичну допомогу. Разом ми сильні!

Статтю підготував Денис Дрождей, старший параюрист ГО «Когорта» проєкту “Захист прав трансгендерних людей України за допомогою рівних параюристів” за підтримки МБФ «Альянс громадського здоров’я» та Глобального фонду.