Імплементація МКХ-11, заборона патологізації-це важливий крок на шляху до покращення якості життя трансгендерних людей в Україні.
Однією з найвпливовіших соціальних стигм щодо транс*людей є медична психопатологізація, яка включає до себе всі медичні, соціальні та юридичні процеси, в яких ідентичність транс*людей розглядається як психіатричний розлад (відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду).
Патологізація формує негативне сприйняття феномену гендерної ідентичності через оптику психіатричного діагнозу, а також стійку соціальну маргіналізацію транс*людей.
Патологізація тісно пов’язана з трансфобними переконаннями та насильством, її процеси сприяють ускладненим процедурам транс*переходу, поширенню дискримінації щодо транс*людей що негативно відображається на якості життя та стані здоров’я транс*людей.
У травні 2019 року Всесвітньою організацією охорони здоров’я була затверджена нова МКХ-11 (Міжнародна Класифікація Хвороб, що набере чинності з 1 січня 2022 року у всіх країнах-членах ВОЗ) відповідно якої, всі категорії, що належили до трансгендерності, були виключені із розділу “Психічні розлади” та переміщені у розділ “Стани, які відносяться до сексуального здоров’я” та у блок “Гендерна неконгруентність” й це перший крок до зменшення соціального тиску, стигми, дискримінації щодо представників_ць транс*спільноти.
На жаль в Україні на сьогодні, для того, щоб отримати доступ до зміни документів або інших етапів транс*переходу, трансгендерні люди мають отримати психіатричний діагноз відповідно до МКХ-10, що продовжує навішування ярликів “людей з психіатричною патологією”.
Ці ярлики наражають транс*людей на ризик соціального тиску, фізичну агресію та насильніцькі дії й упередження щодо транс*людей, підвищує ризик щодо особистої безпеки та безпеки для близького оточення транс*людини, призводять до остраху розкриття гендерної ідентичності.
Вище перераховані фактори мають вплив на соціально — економічний захист, а також стають бар’єром доступу до отримання якісних транс*орієнтованих медичних послуг, доступу трансгендерних людей до гормональної терапії та ендокринологічної підтримки.
Звісно що депатологізація виходить далеко за рамки винятку категорій які стосуються транс*ідентичностей з медичних статистичних посібників, вона охоплює цілий ряд соціальних і правових норм, які дозволяють транс*людям визначати свій гендер, бути юридично визнаними й вільно користуватися своїми правами та бути захищеними на державному рівні.
Імплементація МКХ-11 державами Азії та центральної Європи у тому числі й Україною, розробка медичних протоколів, які відповідають правам людини та забороняють будь-який тип патологізації, а також зупинення процесу контролю доступу до транс*специфічної медичної допомоги є дуже важливими кроками на шляху покращення якості життя трансгендерних людей, та вирішенні їх найнагальніших проблем.
Важливий внесок у просуванні таких звершень робить ГО «Когорта», проводячи роботу по розробці адвокаційного плану транс*спільноти, організовуючи заходи з медичної, соціальної та юридичної адвокації. Членами_нями організації ініціюються постійні дії на рівні спільноти, суспільства та державних установ для створення транс*компетентного і транс*інклюзивного середовища в соціумі.
Поточна ситуація для трансгендерних людей щодо юридичних питань охорони здоров’я залежить від держави. Права людини універсальні, це не питання культурної інтерпретації це мінімум, який кожна людина повинна була отримати тільки тому, що вона людина.
Держава повинна захищати ці права, регулюючі транспатологізацію!