Наші сім’ї – наша цінність: між деклараціями та реальністю

Українське законодавство декларує важливість сім’ї як основного осередку суспільства, підкреслюючи, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Більше того, кожна особа, яка досягла шлюбного віку, має конституційне право на створення сім’ї, а держава, зі свого боку, зобов’язується охороняти сім’ю та створювати умови для її зміцнення. Ці положення, на перший погляд, є універсальними та всеосяжними.

Однак, за цією законодавчою ширмою ховається сувора реальність, яка залишає значну частину українського суспільства поза межами правового захисту. Представники ЛГБТІК+ спільноти, які фактично перебувають у сімейних відносинах, позбавлені юридичного визнання. Держава вперто не помічає їхніх стосунків, ігноруючи їхні потреби та прагнення до рівності. Це призводить до того, що тисячі українців живуть у стані правової невизначеності, не маючи змоги повноцінно реалізувати свої права, пов’язані зі створенням та підтримкою сім’ї.

Вже майже десять років триває імітація активної діяльності з боку держави щодо врегулювання питання юридичного визнання одностатевих партнерств. Розробляються стратегії, затверджуються плани заходів, збираються відгуки, реєструються законопроєкти. Проте, через потужне релігійне лобі та брак політичної волі, це питання залишається замороженим у стадії нескінченних обговорень. Час невблаганно спливає, а правовий вакуум продовжує породжувати дискримінацію та соціальну нерівність.

Важливим каталізатором для зрушення з мертвої точки мало стати рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Федотова та інші проти росії», ухвалене ще два роки тому. Цей прецедентний вердикт чітко вказав на те, що відсутність правового механізму визнання та захисту одностатевих пар безпосередньо впливає на особисту та соціальну ідентичність гомосексуальних людей, які прагнуть легалізувати та захистити свої стосунки на рівні закону. Суд наголосив, що надання доступу до юридичного визнання одностатевим парам є не чим іншим, як реалізацією фундаментального принципу рівності перед законом. Незалежно від того, чи це буде цивільний шлюб, цивільний союз або зареєстроване партнерство, йдеться про забезпечення базових прав та обов’язків для стабільних партнерських відносин.

Слід підкреслити, що відносини в одностатевій парі, яка спільно проживає та перебуває у стабільних фактичних стосунках, за своєю суттю підпадають під визначення «сімейне життя» так само, як і у випадку різностатевих пар у подібній ситуації. Більше того, навіть обставини, пов’язані з відсутністю спільного проживання через професійні чи соціальні причини, наприклад, служба в лавах Збройних Сил України, аж ніяк не нівелюють стабільності таких стосунків та не зменшують потреби в їхньому правовому захисті. Згадаймо про численних ЛГБТІК+ військовослужбовців, які захищають нашу країну, і чиї сім’ї залишаються юридично незахищеними.

У згаданій справі «Федотова та інші проти росії» ЄСПЛ вперше однозначно визначив, що відповідно до позитивних зобов’язань держав-членів Ради Європи, включно з Україною, існує прямий обов’язок забезпечити правову базу, яка дозволить одностатевим парам отримати належне визнання та захист їхніх стосунків. Таке тлумачення статті 8 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя, продиктоване прагненням забезпечити ефективний захист прав гомосексуальних людей. Воно повністю відповідає фундаментальним цінностям «демократичного суспільства», які пропагує Конвенція, серед яких особливе місце займають плюралізм, толерантність та широта поглядів.

Надання одностатевим парам юридичного визнання та захисту є прямим відображенням цих ідеалів та цінностей. Такий крок сприяє легітимізації цих пар у суспільстві та їхній повноцінній інтеграції, незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Європейський суд з прав людини чітко наголошує, що демократичне суспільство в розумінні Конвенції категорично відкидає будь-яку стигматизацію за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Підсумовуючи, держави-учасниці Європейської конвенції з прав людини, і Україна не є винятком, несуть чітке позитивне зобов’язання забезпечити юридичне визнання одностатевих пар, надавши їм правовий захист, який щонайменше гарантуватиме невід’ємні матеріальні та моральні аспекти їхнього життя. Подальше ігнорування цієї необхідності є не лише порушенням міжнародних зобов’язань України, але й прямим шляхом до увічнення дискримінації та несправедливості щодо значної частини її громадян. Час для рішучих дій настав, і українське суспільство заслуговує на законодавство, яке відображає принципи рівності та поваги до прав людини для всіх без винятку.

Автор публікації: Володимир Косенко, старший параюрист проєкту “Захист прав трансгендерних людей України за допомогою рівних параюристів”.

Діяльність здійснюється за фінансової підтримки МБФ “Альянс громадського здоров’я” в рамках реалізації програми “Стійка відповідь на епідемії ВІЛ і ТБ в умовах війни та відновлення України”, яка реалізується за підтримки Глобального фонду.