Напад на трансгендерних людей: чому це відбувається та як працює алгоритм допомоги?

У сучасному суспільстві трансгендерні люди залишаються однією з груп, що найчастіше стикаються з фізичним насильством та дискримінацією. Попри важливі міжнародні зміни, зокрема виключення трансгендерності з переліку психічних хвороб у новій редакції МКХ, негативні стереотипи все ще впливають на ставлення до людей з різною гендерною ідентичністю. Наукові дослідження та правозахисні звіти підтверджують, що напади на трансгендерних людей часто містять не лише фізичну агресію, але й психологічний тиск, приниження та емоційну травму.

Що таке соціально мотивоване насильство?

Фахівці з прав людини використовують поняття соціально мотивованого насильства. Йдеться про ситуації, коли агресор обирає жертву не випадково, а через належність до видимої групи. Трансгендерні люди часто потрапляють у таку категорію. Нападники можуть вважати, що ці люди менш захищені або не звернуться до поліції. Саме тому значна частина таких нападів залишається нерозкритою.

Які форми може мати напад?

Фізичне насильство приймає різні форми. Найпоширеніші з них це удари, штовхання, побиття однією чи кількома особами, використання предметів, здатних завдати шкоди, а також агресивні дії після словесних провокацій. Досить часто напад супроводжується принизливими висловлюваннями щодо зовнішності або гендерної ідентичності. Такі випадки мають ознаки злочину, вчиненого з мотивів ненависті. Правозахисні організації звертають увагу на те, що злочини ненависті мають значно сильніший травматичний ефект для постраждалих.

У деяких випадках напад може мати характер сексуального насильства. Статистика свідчить, що трансгендерні люди частіше зазнають подібних дій, оскільки нападники намагаються використати гендерну ідентичність як привід для психологічного домінування. Це одна з найтяжчих форм злочину, яка завжди потребує негайної медичної та правової допомоги.

Що робити після нападу?

Науково-популярні матеріали особливу увагу приділяють тому, як правильно діяти після нападу. Перший крок полягає у забезпеченні власної безпеки та повідомленні поліції. Дослідження у сфері кримінології показують, що своєчасне звернення значно підвищує шанси на ефективне розслідування. Коли є можливість, варто зафіксувати подію за допомогою відеозапису або аудіозапису, а також попросити очевидців залишити свої контактні дані.

Другий крок це звернення до медичного закладу. Фіксація травм є важливою частиною доказової бази. Навіть якщо ушкодження здаються незначними, лікарі складають медичний документ, який засвідчує факт насильницького походження травм. Далі цей матеріал використовують під час розслідування. Медичні працівники також можуть повідомити поліцію про факт травмування, що було спричинене агресією.

Докази відіграють визначальну роль. Фотографії тілесних ушкоджень, збережений одяг зі слідами крові або пошкодженнями, відео з камер спостереження, покази свідків та медичні довідки створюють повну картину події. Правозахисні дослідження доводять, що якісно зібрані докази зменшують ризик закриття справи через відсутність необхідної інформації.

Заява до поліції є наступним ключовим етапом. У заяві важливо описати напад максимально детально та зазначити, якщо агресор висловлював образливі фрази щодо гендерної ідентичності. Це може вплинути на кваліфікацію злочину. Поліція зобов’язана зареєструвати заяву у Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Після цього призначається судово медична експертиза, яка встановлює ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.

«З юридичної точки зору кожен напад на трансгендерну людину є повноцінним кримінальним правопорушенням, незалежно від того, чи визнає агресор мотив ненависті. Якщо у поведінці нападника присутні трансфобні висловлювання або явно ворожі дії, ці обставини можуть бути враховані слідством як мотив ненависті, що посилює відповідальність. Українське законодавство захищає всіх громадян без винятку, а гендерна ідентичність належить до тих ознак, щодо яких держава гарантує рівність та недискримінацію. Звернення до поліції є не лише правом, але й важливим елементом правового захисту, тому я завжди рекомендую фіксувати кожен інцидент та не залишати подію без належної реакції.» , — зазначає Денис Дрождей, старший параюрист проєкту та юрист, який спеціалізується на питаннях правового захисту ЛГБТІК+ людей.

Напади на трансгендерних людей часто мають ознаки дискримінації. Українське законодавство містить загальну заборону дискримінації за будь-якою ознакою. Сюди входить і гендерна ідентичність. Закон гарантує рівний доступ до послуг, захист від приниження та заборону створення ворожої атмосфери. Це означає, що трансгендерна людина має право не лише на кримінально-правовий захист, але й на протидію дискримінації у ширшому сенсі.

Законодавчий контекст та законопроєкт 5488: що з ним сталось?

У наукових працях, присвячених безпеці трансгендерних людей, значну увагу приділяють тому, як саме законодавство може впливати на рівень захисту та на відповідальність за злочини, що вчиняються через упередження. В українському контексті ці дискусії нерідко пов’язані із законопроєктом 5488, який був розроблений для посилення боротьби зі злочинами ненависті. Його автори пропонували оновити підходи до кваліфікації насильницьких дій, вчинених через нетерпимість до певних ознак людини.

Основна ідея документа полягала у тому, щоб чітко визначити перелік характеристик, які можуть бути пов’язані з мотивом нетерпимості. До цього переліку включали расу, колір шкіри, національність, релігію, стать, інвалідність, вік, сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність. Таке розширення дозволило б слідчим та судам правильно враховувати мотив ненависті як обтяжуючу обставину, а отже виносити більш справедливі рішення.

Упродовж тривалого часу злочини проти ЛГБТКІ плюс спільноти часто кваліфікувалися як звичайне хуліганство, хоча фактичні обставини свідчили про наявність серйозного упередженого мотиву. Через це постраждалі не отримували належного рівня захисту, а нападники уникали суворішого покарання. Законопроєкт 5488 був покликаний закрити цю прогалину та унеможливити неправильну кваліфікацію таких злочинів у майбутньому.

Правозахисники та науковці підкреслювали, що реалізація цієї ініціативи підвищила б рівень безпеки трансгендерних людей. Чітке закріплення мотиву нетерпимості у законодавстві дозволило б системі кримінальної юстиції реагувати на такі злочини більш ефективно. Це створило б умови, в яких нападники не могли б уникати відповідальності, а постраждалі отримували б більше довіри до правоохоронних органів.

Окремо слід зазначити, що цей документ мав значення і в контексті євроінтеграційних процесів. Європейська комісія неодноразово наголошувала на необхідності впроваджувати сучасні підходи до протидії злочинам ненависті, а гармонізація українського законодавства з європейськими стандартами вимагала такого кроку. Тому законопроєкт 5488 розглядався також як елемент виконання міжнародних зобовязань України у сфері прав людини.

Варто згадати і політичний контекст. Після відставки уряду Дениса Шмигаля у липні 2025 року Верховна Рада відкликала законопроєкт 5488 відповідно до процедури, передбаченої парламентським регламентом. Документ не дійшов до першого читання, що зупинило його просування. Попри це, тема кримінальної відповідальності за злочини ненависті залишається актуальною і потребує подальшого законодавчого врегулювання.

У підсумку можна сказати, що проблема нападів на трансгендерних людей потребує комплексного розгляду. Вона стосується не тільки кримінального права, але й психології, соціології, медицини, а також правозахисної практики. Своєчасний алгоритм дій, доступ до фахової допомоги та грамотна підтримка громадських організацій допомагають зменшити наслідки нападу та сприяють більш ефективному розслідуванню. Тому, якщо вам потрібна професійна допомога, звертайтесь до команди параюридичного проєкту. Для цього достатньо заповнити форму-запит на параюридичну допомогу.

Статтю підготував Денис Дрождей, старший параюрист ГО «Когорта» проєкту “Захист прав трансгендерних людей України за допомогою рівних параюристів” за підтримки МБФ «Альянс громадського здоров’я» та Глобального фонду.