День видимості трансгендерних людей у 2026 році: бути видимими — означає бути живими
Щороку 31 березня у світі відзначають День видимості трансгендерних людей. Це дата, що поєднує в собі радість та солідарність; останній день березня також нагадує всім про різноманіття українського суспільства.
У 2026 році цей день набуває особливого значення, адже з кожним днем стає все важче боротись не тільки за права, а й за саме життя.
Для чого було “створено” цю дату?
День видимості трансгендерних людей (Transgender Day of Visibility, TDOV) був започаткований у 2009 році активісткою Рейчел Крендалл-Крокер. Його “створили” як відповідь на брак позитивної репрезентації транс*людей: на той момент найбільш відомою датою був День пам’яті, який фокусувався на втраті та супротиву насильству. TDOV змістив акцент, від жалоби до життя.
В Україні чимало активіст_ок, громадських організацій проводять різноманітні заходи, медіа кампанії, проте наразі ініціативи важко реалізувати. Зазвичай це пов’язано з безпекою; але кожна людина, незалежно від гендерної ідентичності, може зробити щось цікаве та корисне, адже і допис у соціальних мережах, слова підтримки стають дуже важливими.
2026 рік: видимість у часи викликів
2026 рік демонструє, що права трансгендерних людей залишаються крихкими навіть у країнах із розвиненими демократіями. Наприклад, за даними порталу translegislation.com, лише з січня цього року було прийнято 23 законопроєкти, сфокусовані проти трансгендерних людей у США. Крім того, МОК заявив, що трансгендерні жінки матимуть обмеження, пов’язані з участю в олімпійських змаганнях.
Не лише представни_ки антигендерних рухів виступають проти спільноти: 18 січня 2026 року було опубліковано дослідження “Трансексклюзивний активізм у Великій Британії”, яке розміщено у журналі “Journal of Gender Studies”.
Хоча було докладено немало зусиль для розвінчання міфів, навіть представни_ки ЛГБІК+ часто вважають, що трансгендерні жінки — це реальна загроза, а трансгендерні хлопці — просто “чоловікоподібні лесбійки”. Варто нагадати, що гендерна ідентичність і сексуальна орієнтація — різні речі.
Проте є і хороші новини: Європейський парламент ухвалив резолюцію, в якій заявляє, що трансгендерні жінки є жінками. Резолюція була ухвалена 11 лютого напередодні 70-ї сесії Комісії ООН з питань статусу жінок, глобального міжурядового органу, що займається просуванням гендерної рівності.
Український контекст: які запити є у трансгендерних людей?
Для України тема видимості трансгендерних людей залишається складною, але критично важливою. В умовах війни та соціальних криз транс*люди часто опиняються у ще більш уразливому становищі, з обмеженим доступом до медичних послуг, документів, безпечного житла.
З січня 2026 року ГО “Когорта” надала 20+ консультацій рівний-рівному для бенефіціар_ок, і ось топ запитів:
- Бар’єри в отриманні або підтвердженні діагнозу F64.0. Щонайменше 13 консультацій стосувались отримання діагнозу F64.0, повторного проходження процедури, пошуків психіатра, який/яка працюють без дискримінації, або подолання неправомірних вимог і відмов. Це означає, що приблизно 59% усіх зафіксованих звернень уже на старті впираються в психіатричний/діагностичний бар’єр.
- Щонайменше у 5 консультаціях прямо фігурує потреба у френдлі сімейному лікарі або труднощі з доступом до первинної ланки та направлень на подальший медичний маршрут. Також у низці кейсів люди змушені шукати лікарів не за місцем проживання, а в інших містах, насамперед у Києві або обласних центрах.
- Щонайменше у 4 консультаціях основним або значним компонентом був юридичний супровід зміни документів, зокрема алгоритм дій після отримання медичних документів, пошук френдлі ДРАЦС, а також труднощі з оформленням документів на рівні первинки.
Водночас український ЛГБТІК+ рух продовжує працювати, створюючи простори підтримки, адвокатуючи зміни та підсилюючи голоси транс*людей.
Чи є надія на зміни?
Все більше бенефіціарів, які відвідують заходи у регіонах, повідомляють, що збираються або виїхати з України, або припинити боротьбу за власні права. Це пов’язано з нестачею ресурсів, порушеннями прав, неприйняттям з боку рідних, регіональним контекстом. Трансгендерні люди — найзручніша мішень і для представни_ків антигендерних рухів, рамки яких постійно змінюються.
Проте є питання, над яким думаємо сьогодні: “Що я можу зробити для себе, для спільноти?”. Не всі готові виходити на вуличні акції та вивчати правові аспекти — і це нормально. Не всі можуть надати психологічну допомогу — і це також нормально. Іноді достатньо просто бути живими.