Дар’я Лагода, сімейна лікарка дитячого центру імені Бориса Яковлевича Рєзніка в Одесі та доцентка кафедри Сімейної медицини Одеського національного медичного університету: «Будь-який лікар має відчувати емпатію, працювати без стигми та з дотриманням етики і деонтології»

Сімейні лікарі та лікарки — це ключові фахів_ці, до яких звертаються трансгендерні люди, і без яких повний перехід неможливий. Сьогодні ми запросили Дар’ю Лагоду, дружню до спільноти лікарку, яка відома багатьом, особливо в Одесі.

—  Добрий день, Дар’є! Дуже вдячна за те, що Ви погодились на інтерв’ю. Представтесь, будь ласка, розкажіть про себе. Де Ви наразі працюєте?

Вітаю, мене звати Лагода Дарія. Я — сімейна лікарка дитячого центру імені Бориса Яковлевича Рєзніка, який знаходиться в Одесі. Також я – доцентка кафедри сімейної медицини, загальної практики та поліклінічної терапії Одеського національного медичного університету.

• А скільки часу Ви працюєте з трансгендерними людьми?

Я спілкуюся з трансгендерною спільнотою приблизно півтора-два роки. Якщо говорити про пацієнтів та пацієнток, які безпосередньо зверталися за транс*специфічною медичною допомогою, то таких випадків поки що небагато. Однак я володію основною інформацією та розумію принципи надання такої допомоги, навчаюсь, хочу підтримувати усіх, незалежно від гендерної ідентичності.

• Скажіть, будь ласка, з якими питаннями найчастіше приходять трансгендерні пацієнти?

Оскільки я працюю в дитячому центрі, більшість моїх пацієнтів — підлітки. І тут є певні нюанси: часто оточення вважає, що «дитина переросте», що це — тимчасово. Але цим підліткам дійсно складно визначитися, особливо коли вони стикаються з нерозумінням або опором у родині. Я вважаю, що якщо родина отримує підтримку, має можливість спокійно поговорити без засудження, — це вже величезна допомога. До того ж, у мене є контакти громадських організацій, які допомагають транс*спільноті. Щодо медичної допомоги: я знаю первинні лікувальні заклади в Одесі, де діють комісії з транс*переходу, можу направити пацієнтів до дружніх лікарів — психіатрів чи ендокринологів. Втім, таких фахівців поки що небагато, але, сподіваюся, мережа буде розвиватися…

• Це дуже цікаво. А як Ви оцінюєте психологічний стан таких підлітків?

Мені хочеться вірити, що ситуація поступово покращується. Але оцінити це складно, тому що я — дружня лікарка, і пацієнти відчувають підтримку з перших слів. Вони бачать, що їх не засуджують, і можуть розслабитися, спокійно говорити. Тому мені важко об’єктивно оцінити рівень їхньої тривожності саме поза моїм кабінетом. Загалом я бачу дуже багато тривоги й депресії серед молоді до 25 років. І таких пацієнтів та пацієнток більше з кожним роком, особливо після початку повномасштабної війни. Перші місяці ми трималися, вірили, що це швидко закінчиться, але тепер люди виснажені, їм важко. До цього додаються юридичні труднощі для транс*спільноти: питання мобілізації, виїзду за кордон — і це, звісно, не покращує стан пацієнтів.

— Поділіться, будь ласка, де Ви навчалися? Чи проходили спеціальні курси або тренінги щодо етичного спілкування з транс*людьми?

Моє знайомство з цією темою розпочалося тоді, коли наш університет (Одеський національний медичний університет) увійшов до однієї з програм, пов’язаних із трансгендерністю. Ми проводили конференцію, і мене запросили виступити.Ця тема мене дуже вразила! Раніше я просто не замислювалась про проблеми інших людей — жила у своїх клопотах. Але я вважаю, що будь-який лікар має відчувати емпатію, працювати без стигми та з дотриманням етики і деонтології. Якщо цього немає всередині, то жоден тренінг не допоможе.

— Чи траплялися випадки, коли трансгендерні пацієнти стикалися з упередженням або дискримінацією з боку лікарів?

Так, був неприємний випадок. До мене звернувся підліток із гендерною дисфорією, і я направила його до психіатра в державному закладі. Попри очевидні прояви гендерної дисфорії, психіатр написав у висновку, що дитина — «розумово відстала». І на цьому все зупинилося. Це велика проблема… Не тому, що медицина «не готова», а тому, що суспільство часто не визнає сам факт існування трансгендерних людей.

—  Розкажіть, будь ласка, чи користуєтесь ви уніфікованим клінічним протоколом?

Так, я його знаю і використовую.Ми обговорюємо цей документ із лікарями-інтернами та слухачами наших курсів тематичного удосконалення. Для багатьох це — абсолютно нова тема, про яку вони раніше навіть не чули. Було б добре, щоб протокол оновили — йому вже дев’ять років, а в медицині все, що старше п’яти, вважається застарілим. Але добре, що він взагалі є, бо коли немає жодного документа, про проблему просто не говорять.

— Як ви оцінюєте кількість дружніх до трансспільноти лікарів в Одесі?

Мені хочеться вірити, що їх досить багато, просто не всі усвідомлюють, що вони — дружні. Я точно знаю 2–3 ендокринологів, які готові працювати з транс*людьми, і кілька сімейних лікарів у закладах, де діють відповідні комісії. А от із психіатрами ситуація складніша… У приватних практиках простіше, але якщо лікар не має офіційної ліцензії чи не працює з електронною системою НСЗУ, він не може внести записи в систему. Тому у державних закладах дружніх психіатрів поки що майже немає.

Ми дякуємо Дар’ї за цю щиру розмову і підтримку! Сподіваємось, з кожним роком лікарів, готових працювати з трансгендерними людьми без упереджень та засуджень, ставатиме все більше.

Матеріал створено громадською організацією «Когорта» за фінансової підтримки Національної трансгендерної коаліції в рамках Національної медіа-кампанії щодо правового визнання гендеру, що є частиною регіонального проєкту « Посилення доступу до правосуддя щодо правового визнання гендеру шляхом позасудового відшкодування порушень прав людини щодо трансгендерних людей у ​​Вірменії, Грузії та Україні» , що реалізується Національною трансгендерною коаліцією у партнерстві з громадськими організаціями «Теміда» та «Когорта» за фінансової підтримки Європейського Союзу та Чорноморського фонду регіонального співробітництва. Його зміст є виключною відповідальністю громадської організації «Когорта» та не обов’язково відображає погляди Національної трансгендерної коаліції, Європейського Союзу чи Чорноморського фонду регіонального співробітництва.