Бар’єри, з якими стикаються небінарні люди в Україні: інтерв’ю з керівницею параюридичного проєкту ГО «Когорта» Анною Старко

Небінарні люди в Україні досі залишаються незахищеними та невидимими: на жаль, у законодавчих базах немає жодного закону, статті, де б згадувалось таке поняття, як «небінарність». Проте у  результатах біоповедінкового дослідження 2024 року серед трансґендерних та небінарних людей вказано, що 23,8% опитаних належать саме до цієї групи. Сьогодні ми спілкуємось з Анною Старко – керівницею проєкту “Захист прав трансгендерних людей України за допомогою рівних параюристів” за підтримки МБФ «Альянс громадського здоров’я» та Глобального фонду, яка привідкриє двері до цієї складної і важливої теми.

Добрий день, Анно! Розкажіть, будь ласка, коротко про себе та свою роль у проєкті.
Мене звати Анна Старко. Я керівниця параюридичного проєкту громадської організації «Когорта» та регіональна координаторка у Львові, Луцьку й Тернополі. В активізмі я з 2014 року, розпочинала з власних ініціатив. Сьогодні моя робота зосереджена на правовому супроводі ЛГБТІК+ людей, зокрема транс* і небінарних, які стикаються з дискримінацією, насильством і порушенням прав.

А як ви себе ідентифікуєте?
Я небінарна людина. Моя гендерна ідентичність не належить ані до «жіночої», ані до «чоловічої». Небінарність — це вихід за межі бінарної системи гендеру, або квінтесенція *посміхається*. Важливо розуміти: небінарні люди є різними, як і всі інші, а сама ідентичність не визначає ані характеру, ані цінностей людини. Це не пов’язано з сексуальною орієнтацією, до речі. Якщо хочеться дізнатись більше про те, хто такі небінарні люди, як це – бути небінарною людиною, то можу порадити звернутись до широкої інформаційної бази, яку залишив мій близький колега Едвард Різ. Я думаю, в Україні краще за нього ніхто не розповів про небінарних людей.

З якими основними труднощами, на Вашу думку, стикаються небінарні люди в Україні сьогодні?
Перш за все — з юридичною невидимістю. В українському законодавстві не існує поняття «небінарна людина». Це означає відсутність будь-якого правового визнання, а відповідно — проблеми з документами, доступом до послуг, захистом у разі дискримінації. Небінарні люди змушені постійно «вписуватися» в систему, яка їх не передбачає. І я тут не згадуватиму «третю стать» в паспорті, як часто кажуть – взагалі не про це хочу сказати. Мене, як керівницю параюридичного проєкту, цікавить правове поле, бо важко захистити і відстояти ті концепти, яких немає на папері.

Другий виклик — дискримінація та мова ворожнечі. Вона проявляється у побуті, на роботі, у взаємодії з державними органами, а також у публічному просторі та соцмережах. Часто небінарних людей або не сприймають серйозно, або відкрито знецінюють. Були випадки, коли над бенефіціар_ами знущались у навчальних закладах, відмовляли в оренді житла, а конфлікти у родині – це класика.

Третій виклик — безпека. Через антигендерну риторику небінарні та транс*люди дедалі частіше стають мішенню для погроз і переслідувань, зокрема з боку праворадикальних груп. Але, що важливо: небінарні люди, яких я знаю, які звертались по допомогу, категорично не підтримують росію, її наративи.

Чи були випадки, коли працювали зі складними випадками?
Так. У межах параюридичного проєкту ми щодня працюємо з кейсами, пов’язаними з дискримінацією, мовою ворожнечі, фізичними нападами, погрозами та тиском з боку державних структур, зокрема у питаннях військового обліку. Це системна проблема, а не поодинокі випадки.

Як приклад — ситуація з Днем видимості трансгендерних людей у Львові, коли через залякування та відсутність належного захисту з боку держави публічний захід не відбувся, але я все ж таки вийшла, як одиночна активістка. Навіть мирні акції видимості потребують сьогодні значної особистої сміливості. Чи буває страшно? Так. Як і кожній людині. Але ми вже просто втомились боятись, тому варто діяти.

У яких сферах небінарні люди найчастіше стикаються з порушенням прав?
Практично в усіх ключових сферах: Медицина — відмова в коректному поводженні, нерозуміння ідентичності, проблеми з доступом до спеціалізованої допомоги. А ще, звісно, незрозумілі протоколи для лікарів: як призначати ЗГТ, який діагноз ставити? Сімейні та партнерські відносини — відсутність правового визнання партнерств, складнощі з доступом до майна, спадкування. Державні інституції — РАЦСи, ТЦК, соціальні служби часто не мають ані інструкцій, ані бажання коректно працювати з небінарними людьми. Що тут аналізувати, якщо немає чинних розпоряджень і протоколів? Публічний простір і робота — стигматизація, знецінення, ризик втрати роботи. Я б могла продовжувати цей список довго. Але одне я маю в думках постійно: Феміда – богиня, що не мала зору. Якщо громадяни існують фізично, вони мають такі ж права, як інші.

Скажіть, будь ласка, чи можуть нові параюрист_ки проходити відповідне навчання в Україні?

Так, можливості є. Наприклад, минулого року пройшла перша в Україні Школа для рівних параюрист_ок, які працюють з трансгендерними та небінарними людьми. Також відбувались воркшопи, вебінари, можна отримати і відповідний сертифікат. Я ж роблю акцент на практиці. Коли нова людина долучається до команди, ми надаємо базові знання, але досвід набувається тільки в процесі аналізу документів, складенні звернень, взаємодії з бенефіціарами, комунікації з юристкою.

Деякі гуманітарні організації, навіть міжнародні, не дуже знаються на питаннях гендеру, а ГЗН часто розглядають в контексті цисгендерних гетеросексуальних жінок. Типові кейси, які ми часто розглядали на тренінгах – чоловік б’є дружину, онук відбирає пенсію у бабусі, але ні слова про «гендерно зумовлене» насильство. Більше того, тренер_ки, які називають себе експерт_ками, навіть не можуть розрізнити трансмаскулінних, трансфемінних, небінарних осіб, вічно плутаються. Але, здається, я трохи відійшла від Вашого питання, чи не так?

Як Ви думаєте, а війна загострила ці виклики?
Війна оголила всі системні проблеми. Для небінарних людей це означає ще більшу вразливість: скорочення гуманітарних програм, ускладнений доступ до медицини, зростання небезпек і водночас — зменшення ресурсів для підтримки.

Також посилилася антигендерна риторика, де транс* і небінарних людей намагаються представити «ворогами» або «загрозою», що є абсурдним і небезпечним. Особливо зважаючи на те, що в росії ці спільноти офіційно переслідуються, як я вже казала.

Важко не погодитись… А які проблеми існують з доступом до медичних і психологічних послуг?
Для небінарних людей ключова проблема — відсутність розуміння з боку медичних працівників. Навіть базові консультації часто супроводжуються стигматизацією. Деякі лікарі вже навчились працювати з трансгендерними людьми, але зустріч з небінарними особами навіть для них залишається задачею з двома зірочками.

Психологічна допомога формально доступна, але вона переважно короткострокова. П’ять сесій — цього недостатньо для людей, які пережили війну, втрату дому, дискримінацію та насильство. Також бракує спеціалістів, які мають компетенцію працювати з гендерною ідентичністю. Так, вони можуть писати «френдлі» у своїх резюме, проте немає практичного досвіду у більшості. А практика – наслідок теорії.

Що, на Вашу думку, може змінити ситуацію? І чи можна дійсно вплинути на буденність?
Перш за все — юридичний захист і визнання. Без цього всі інші рішення є тимчасовими. Ми фантазуємо про архітектурні рішення, які не реалізовані. Параюридичний проєкт дуже допомагає, бо тут ми реалізовуємо можливість працювати зі складними, неординарними кейсами, оскільки і команда отримала неабиякий досвід. Хочеться, щоб такі ініціативи зберігались, а консультанти ставали не просто помічниками, а законотворцями, мали амбіції.  Звісно, освіта й просвіта. Небінарні люди — не «ідеологія» і не «загроза», а громадянки й громадяни України, які живуть, працюють, сплачують податки й часто волонтерять або служать. Не знаєте, які займенники використовувати, як звертатись до людини? Просто говоріть на «Ви», наша мова має таку опцію.

Анно, яку б думку Ви хотіли висловити на завершення?
Найважливіше — бачити в першу чергу людину. Не узагальнювати, не переносити дії однієї особи на всю спільноту. Рівність — це не привілеї, а базове право. І саме з цього розуміння починаються реальні зміни. А ще — пам’ятати: ви не самі. Є люди, правозахисники, організації, що готові допомогти і підтримати навіть у вкрай складних інцидентах.

Якщо вам також потрібна параюридична допомога, будь ласка, заповнюйте форму за посиланням.